Ну що ж. І я нещодавно побував біля легендарної студії звукозапису на Abbey Road в Лондоні. Студія так і носить нехитре ім’я за назвою вулиці.
Я взагалі то не фанатик групи Бітлз. Фанат – так. Але без фанатизму. Пісні мені їх подобаються. Але, по правді кажучи, немає у мене в моїй немаленькій колекції жодного їхнього альбому. Мені здається якось то вже занадто банально називати себе фанатом цієї групи і розповідати всім про це. Я думаю, що фанатами цієї групи повинні бути за замовчуванням всі люди планети, хто любить слухати музику.
Звичайно ж, живучи в Лондоні, не міг я не сходити і схилити коліно перед входом в Abbey Road Studio.
У той день було небагатолюдно, на мій подив. Я очікував величезного натовпу як мінімум хіпі. Але було так чоловік двадцять. Половина з яких бігала туди-сюди через той самий пішохідний перехід. Причому по багато разів, створюючи невеликі автомобільні затори і дратуючи водіїв.
Тепер порівняйте. Та ж сама “зебра” на тому ж місці. В інший час, інші люди. Кажуть що тоді було краще, більш цікаве життя.
Огорожа студії розписана різними фанатськими виразами і т.д. Її щодня перефарбовують набіло. Бочка з фарбою так і стоїть тут під парканом. Виходить, у когось є стабільна робота в Лондоні.
Покрутився я біля студії півгодини. На жаль, за цей час ніякі відомі мені “знаменитості” не входили і не виходили. А ось вчора я спостерігав біля студії велику юрбу фото і кіно журналістів з фотокамерами, відеокамерами і “волохатими” мікрофонами. Чекали виходу на публіку якоїсь то “зірки”. Але я не став чекати. А то не дай Бог вийде Жастін Тімберлейк.
